День Знань
Цвітуть сьогодні айстри, та чомусь не яскраві і чорнобривці сьогодні чомусь не запашні, і наше синє небо над Україною не всюди безхмарне... Але нині перше вересня і ми йдемо до нашого ліцею, тому що перший дзвоник для наших першокласників має пролунати. Так, нам не святково, трохи сумно і трохи тривожно. Та ми повинні навчатися, щоб бути розумними , ерудованими, найкращими. Бо Україна наша найкраща, просто зараз їй завдали невимовного болю. Але країна взуває берці, бере до рук зброю. Ми, українці, і малі, і дорослі закриваємо нашу землю захисними сітками, годуємо переселенців, забезпечуємо їх житлом, згуртувалися, як ніколи, аби тільки лихо відступило від нашого дому. Всі рани ми закриємо вишиванками і вони неодмінно заживуть. Ми - патріоти, наших першокласників ми також виховаємо патріотами. І нехай лунає мелодійно наш перший дзвоник, кличе нас усіх за парти, кличе до мирного життя. Всі з гордістю слухали гімн, із сумом в хвилину мовчання згадали тих, хто поліг за нас, і кого вже немає поряд з нами. А надалі ми будемо гарно вчитися, щоб нами пишалися наші батьки , які нас захищають... Цвітуть сьогодні айстри, та чомусь не яскраві, і чорнобривці сьогодні чомусь не запашні. Але ми зможемо розвіяти хмари над Україною, відбудувати її і прославити, саме тому першого вересня ми йдемо до нашого ліцею.